Четвер, 19.10.2017, 02:43
Вітаю Вас Гість | RSS
Форма входу
Категорії розділу
Пошук
Календар
«  Листопад 2016  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
 123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
282930
Друзі сайту
Статистика
Мир красок - купить краску по выгодной цене

Дирекція художніх виставок України

Головна » 2016 » Листопад » 8 » «Le Mythe de l`eternel retour» від Ніни Бондаренко
13:51
«Le Mythe de l`eternel retour» від Ніни Бондаренко

На роботах Ніни Бондаренко, де б ми з ними не зустрілись-- на великих оглядових виставках, або в сучасних інтер`єрах, завжди зупиняється погляд.

Так я вперше  побачила її «Український натюрморт. Присвячується М. Примаченко» в Дирекції художніх виставок,  в купі з творами інших художників , які щойно повернулись з чергового турне по Україні.

На лазурному тлі палав букет соняшників, рожеві  мальви  «перетікали» у вишитий на рушнику орнамент, на цьому шляху позбуваючись усього зайвого, випадкового, оголюючи всю свою квіткову сутність. А в глибині полотна, на мініатюрному вінтажному  ліжечку причаївся  «кімнатний»  лев, який наче зійшов з примаченківських  творів.    Отака палка і ніжна присвята, що вирізняється серед зазвичай пафосних  робіт пам`яті М. Примаченко і намагань зробити з неї національну ікону (остання мега—ідея назвати її ім`ям міжнародний аеропорорт!).

Як виявилося згодом, перша зустріч відбулась набагато раніше. Роздивляючись ескізи промислових тканин, які Н. Бондаренко розробляла протягом трьох десятиліть в якості художника  Дарницького шовкового комбінату, вони спливли  у пам`яті з далекого минулого. Саме вони причаровували погляди на київських вулицях ще у сімдесяті-вісімдесяті, у вбранні завжди ошатних киянок та у великому спеціалізованому магазині «Тканини» на Хрещатику, куди київське красне жіноцтво (і деякі школярки!) приходили як у  музей. На тлі вкрай вбогого асортименту радянської легкої промисловості, вони вирізнялись особливою «орієнтальною» вишуканістю (принайнмі так це так тоді сприймалось на тлі  тотального захоплення Японією).


Крок промислової тканини «Дерева», Бронзова медаль ВДНГ, 1973 р.

Одна квітка здатна більшою мірою  відтворити квіткову сутність, ніж  ціле поле маків»,--  ці відомі слова Ясунарі Кавабата можна вважати творчим кредо «орнаментального періоду»  творчості  Н.Бондаренко. ЇЇ ескізи тканин із штучного шовку для промислового виробництва та національних орнаментів у техніці ручної вибійки,  демонструють  глибоке знання законів декоративного мистецтва, тонке відчуття пропорцій, композиційну виваженість. Це, зокрема, говорить про якісну професійну освіту, яку    отримала Н. Бондаренко в  Київському училищі прикладного мистецтва (зараз Київський державний інститут декоративно-прикладного мистецтва та дизайну ім. М. Бойчука) у другій половині 1950 тих-початку 60-тих р.р.

Твори цього періоду варто розглядати в руслі  формально-стилістичних пошуків епохи, але в той самий час вони дивують неординарністю авторського рішень (варто пригадати «Косів», 1963 р., «Щедрівки», 1964 р., «Коломийки», 1963 р., Український букет», 1974  та ін.).

Готуючи матеріали до виставки Н. Бондаренко у «Софії Київській», і розглядаючи фотографії, на яких художниця вдягнена у власні авторські  моделі («Золоті ворота», «Кульбаби», «Київські каштани» -1986 р.), по справжньому вразило те, що призначені для масового виробництва, вони  мають ознаки не стільки «прет-а порте», скільки національного «від кутюр».


Сукня «Київські каштани», полотно, ручна вибійка, 1986 р.

А ще запам`яталась фото художниці на київському  вокзалі,  датоване весною 2011 року, коли вона тільки що зійшла з потяга,  повернувшись  з чергового гурзуфського пленеру. В її руках: дбайливо загорнутий букет  весняних кримських трав і квітів (в пам`яті вспливли терпкі і пряні аромати Криму!). У примхливому орнаменті її арт-маршрутів--Флорида, Філадельфія, Туніс, Польша, Закарпаття та ін., цей маршрут  повторюється із непорушною сталістю.

Ще з початку 1970-х Н.Бондаренко стає постійним учасником творчих груп Спілки художників України  в Гурзуфському будинку творчості.  Там вона студіює унікальну кримську флору для розробки орнаментів,    опановує мистецтво живопису. Такі декоративні шедеври   як «Гурзуфські гірські квіти» (1971 р.), «Кримські кульбаби» (1974 р.), «Перший джміль» (1975 р.),  було створено саме  там.

Що стосується живопису  сімдесятих років,  як певного етапу творчості художниці,  він здається і досі недооціненим. Стримано-вишукана кольорова гама, лапідарне   композиційне рішення, лаконізм та емоційна рафінованість   глибоко і точно  віддзеркалюють атмосферу та творчі поривання мистецтва сімдесятих. («Весняні скелі Гурзуфа», 1975 р., «Осінь. Озеро у горах», 1975 р., «Квітка кактуса», 1978 р.).

З часом, а це кінець 1980-тих- початок 1990-тих, поїздки  до Гурзуфу стають для художниці своєрідним паломництвом у Святі Місця, таким собі «Le Mythe de l`eternel retour» від Ніни Бондаренко. Так називається книга всесвітньо відомого культуролога і філософа ХХ століття Мірча Еліаде,  в якій  «міф про вічне повернення» розглядається як фундаментальне прагнення культури звертатись до міфологічних першоджерел.

Щовесни повертаючись до Гурзуфу,  своїм живописом  художниця наче  приєднується до священної літургії воскресіння- оновлення- повторення  життя. В її роботах  початку дев`яностих  кримська флора перетворююється з півдненнобережної екзотики та цінного матеріалу для декоративних робіт на величних міфологічних персонажів. («Вічна весна», 1991 р., «Охороняючий вогонь простору», 2002 р., «Шторм», 1991 р. та ін.).  Художниця, говорячи словами М. Еліаде, «творить свою міфологію, яка так само як у ритуалах, пов`язаних із смертю та відродженням рослинного світу,  безпосередньо впливає на людську долю». В ці роки вона приходить до принципово нової авторської манери, головними ознаками якої стають  імпресіоністичне, акцентовано фактурне письмо та стихія яскравих і чистих, наче підсвічених зсередини  кольорів.  

Порівняно з вишуканим лаконізмом ранніх творів, ця стилістика була доволі несподіваною, та вона якнайкраще відповідала новому світовідчуттю художниці, стану «третього ока», пульсуючої творчої енергії,   що проливається через край. В роботах цього періоду будь-який фрагмент—листок, квітка, скеля або хвиля, що розсипається дрібними перлинами,  набуває значення  величного і цілісного  «Храму  природи» (так називається одна з етапних робіт художниці, датована  2000 роком).  

Якось перетнувшись у «Софії Київській» з колишнім директором  музею «Судакська фортеця», який зараз  працює у Києві, скоріше на погляд, ніж на запитання: «Як воно без Криму?», пролунала відповідь: «Все нормально. Неможливо  вкрасти спогади».

На хвилях пам’яті, комусь пригадаються  Адалари, розфарбовані сонцем усіма веселковими кольорами  («Адалари у день Благовісту»,1999 р.), комусь-- як прозорі, наче підсвічені зсередини дорогоцінні  смарагди («В країні духів—таємниця Царства небесного», 1991 р.), або ж  як екзотична «кам`яна квітка» в обрамленні живих квітів на підвіконні(«Огранник небесних квітів», 2002 р.). 

«Адалари у день Благовісту», п.,о.,1999 р.
«Адалари у день Благовісту», п.,о.,1999 р.

А хтось пригадає  звивисті вулички Гурзуфу та  татарські будиночки, схожі на приліплені до скель чаїні гнізда.

Свої кримські серії Н. Бондаренко  завжди підписувала: Україна, Крим, Гурзуф, тепер ці слова звучать як мантра.

Інший найулюбленіший арт—маршрут Н. Бондаренко є суто київським. Це-- Ботсад на Бастіонній, який знаходиться в кількох кроках від помешкання Н. Бондаренко по вулиці Курганівській. Кияни між собою його називали «новий ботанічний», щоб розрізняти із «старим», що  розташований  за червоним корпусом  Університету. 

Подібно до японців, які святкують цвітіння сакури, щовесни до Ботсаду стікається весь Київ, щоб  подивитись як розцвітає  бузок, а за ним тюльпани, а потім азалія, а потім…

Цей маршрут на Бастіонну  глибоко укорінений в ментальності багатьох поколінь, від перших дитячих вражень, коли тролейбус робив магічний круг і зупинявся  біля  фантастичних, схожих на  НЛО, ахітектурних «створінь», по обидва боки від  головного входу.  А далі відкривався  загадковий простір, що здавалося об`єднав все різноманіття земної флори,  щоразу дивним чином утворюючи  нову гармонію. («Спрямування до світла», 2000 р., «Ті, що несуть світло», 2000 р.).

«Архетип саду»  продовжує  існувати в живописних  інтер`ерах та натюрмортах художниці, у вигляді фантастичних букетів, в оточенні її улюблених речей--старовинних меблів, посуду та іграшок,  що зберігають дух патріархальності та дорогоцінні  особисті спогади(«Травнева щирість»2014 р., «Італійський буфет», 2013 р). Маленькі фігурки, «дюймовочки» та «ельфи», яких можна побачимо у багатьох натюрмортах, сприймаються як знак людської присутності та нерозривного зв’язку з  київським ландшафтом. І це є цілком природнім, бо Н. Бондаренко розпочала свій життєвий і творчий шлях в одному з  «найаутентичніших» київських районів--  Подолі (одна з її кращих робіт, що присвячена пам`яті мами художниці, Марії Музиченко, так і називається «Шлях з Подолу»). 

«Квітневий інтерьер», п.,о, 2004 р.
«Квітневий інтерьер», п.,о, 2004 р.

Надлишкова насиченість простору, співіснування багатьох різних речей, що утворює врешті спонтанну  гармонію настроїв і кольорів, здається генетично пов`язаною  з таким собі «творчим безладом»  старих київських інтерьерів  та загалом  класичної київської ментальності-- весняне  «потопання» міста у бузку всіх можливих і неможливих відтінків, так і туалетні столики наших  бабусь, є його праобразами («Весна на моєму туалетному столику», Будда з квітами», «Квітневий інтерьер» та ін.)

Ніну Бондаренко завжди впізнаватимуть по її роботах. Про це потай  мріє  кожний художник

Ностальгічних відсилань до «старого» Київа, якого вже немає, або  до Криму, який мабуть колись повернеться, а також   декоративного почуття та унікального сяючого кольору, для такої популярності замало. Хіба що,  додати особливий, прозорий  як гірський кришталь, погляд  художниці на природу, що сповнює її  твори внутрішнім світлом.

Олена Зікєєва

Категорія: Виставки | Переглядів: 140 | Додав: grevzi | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0