Понеділок, 18.12.2017, 02:25
Вітаю Вас Гість | RSS
Форма входу
Категорії розділу
Пошук
Календар
«  Грудень 2017  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031
Друзі сайту
Статистика
Мир красок - купить краску по выгодной цене

Дирекція художніх виставок України

Зелена Світлана Леонідівна

1957 року народження.

Тел.: 097 354 35 03

В 1981 році закінчила Харківський художньо-промисловий інститут, відділення монументального живопису. 

Член НСХУ з 1992 року.

Художниця потужного, глибокого таланту, яскрава індивідуальність. Вона інтелігентна, освічена, незалежна в своїх судженнях. При цьому всьому вона залишається жінкою і в творчості, і в житті. Її твори, здається, синтезують чоловічу силу і жіночу чуттєвість. Крізь призму жіночого світовідчуття вона намагається проникнути в таємниці життя, які, здавалося б, піддаються тільки чоловічому розуму, проте Світлана не тільки розгадує їх, а й відтворює в своїх картинах.  


«Два лимони» 19,5 х 26,0 полотно, олія, 1993


«Жінка з фруктами» 90,0 х 100,0 полотно, олія, 1994


Кинотеатр «Жовтень», 200 кв. м. мозаика 1988-1989

Видатні художниці України

Галерея «Лавра», 1997

Есе

Коментар куратора

З великим задоволенням ми маємо честь вітати Вас на відкритті четвертої щорічної виставки "Видатні українські художниці". Що являє собою жінка у сучасному соціумі? Роль жінки у сучасному українському суспільстві значно ширша, ніж прийнято уявляти. Жінка сьогодні реалізує себе в усіх суспільних ролях та професіях, в тому числі професії художника. Уявлення про те, що художник – це професія для чоловіків, відповідає дійсності лише в тому, що чоловіки користуються більшою соціальною підтримкою, а жінки мають усі турботи, пов'язані з домом, родиною та з реаліями життя нашої країни. Проте за сприятливих умов, які Україна має дістати, але це потребує ще довгого часу, жінки-художниці можуть впевнено конкурувати за своїм талантом з чоловіками.

Сьогодні в сфері творчої реалізації художники не прив'язані до традиційних тем та техніки, якими вільно користуються як чоловіки, так і жінки -художники. Дійсно, за якими ознаками можна відрізнити абстрактну комп'ютерну графіку, створену жінкою або чоловіком?

Щорічна виставка "Видатні українські художниці" визначає спроби та досягнення жінок-художниць та надає їм змогу увійти до діалогу та суспільного визнання. Всі разом вони відображують і тугу, і чутливість та творчу роль української жінки сьогодні. Жінка Кохання, Жінка -Мати, Жінка Муза втілюють у собі образ творіння.

Я вважаю дуже важливим, за умови великого впливу із Заходу, не загубити наші власні художні традиції. Бо ці тенденції реклами західного авангарду іноді нагадують часи пропаганди соціалістичного реалізму. У доборі творів до цієї виставки ми намагалися включити до експозиції кращі як традиційні, так і експериментальні зразки. Сподіваюся, що вам сподобається ця виставка.

Першу премію присуджено Олені Звягінцевій за роботу "Мандрівні актори". Цей твір привернув увагу журі поєднанням теми, досконалістю кольорового рішення та оригінальною композицією. Тема цього твору стверджує ідею служіння мистецтву. Друга премія - за високоякісний графічний аркуш Наталії Олексієнко "Дівчина з пучком трави" є поєднанням традицій стародавніх фресок з відображенням жінки в епоху Ренесансу. А пучок трави є символом жіночості та родючості, який можна побачити на давніх українських іконах. Третю премію одержала Світлана Карунська за скульптурні твори "Танок" та "Єва". Майстерно обмежуючи зображальні засоби, відтворено миттєвий злет танцю, лаконізм пластики скульптури "Сва" навіює у глядача ліричний настрій та поетичну асоціацію.

Цього року ми вирішили надати додаткову четверту премію Світлані Зеленій за твір "Амазонка". Цей твір звернув увагу журі яскравістю кольорів та цікавою темою, пов'язаною з ідеєю фемінізму.

Паула Литовченко, март, 97

Про виставку

Ця виставка традиційно проводиться шляхом конкурсного відбору. Художниці мають можливість від однієї до трьох робіт, з яких журі обирає кращі. При виборі робіт враховувалися певні обмеження, як розміри експозиційного простору залу, так і професійна якість представлених нам робіт, і, звичайно, творчі уподобання кожного з членів журі. У цьому році досить просторий експозиційний зал дав змогу розмістити більшу кількість робіт. Відбір був складним, але склад журі був досить цікавим, його навіть можна було назвати "спільним підприємством". Усі члени журі мають безпосереднє відношення до образотворчого мистецтва, а у склад журі входили як українці, так і західні представники. Це явище зараз характерне в багатьох галузях життя України. Ми дружно працювали, щоб довести цей захід до успішного завершення.

Як художник з Америки, який прожив лише півтора роки на Україні, я не можу претендувати на повне розуміння витоків мистецтва, яке було мені представлене. Про те, живопис – це засіб спілкування, а талановитий живопис запрошує вас до діалогу, навіть тоді, коли ви розмовляєте іншою мовою. Членам журі був цікавий цей діалог у зв'язку з тим, що він одночасно був процесом інформативного обміну думками, який завершився згодою. З приводу техніки виконання розбіжностей не було. Західні представники журі більш схильні до революційних феміністичних спалахів, ніж до чудово виконаних букетів квітів. Це не дивно, бо сьогодні це все відбиває процеси, які сьогодні мають місце в українському мистецтві та відображують Західний вплив. Дійсно, визначною рисою нашої експозиції є те, що ми залучили художниць до міжкультурного діалогу, що стало основним результатом цієї події.

Руфь ШиллінгХарвуд

Член журі, координатор виставки

4th Prise

SVITLANA ZELENA

The Amazon

Зелена Світлана

Амазонка

1995, 64 x 73, oil on canvas

B. 1957, Soledari, Donetsk Oblast Kharkiv Art-Industrial Institute

1996       

"Spring Exhibition", House of Artists, Kyiv, Ukraine 1992        

"First All-Ukraine Monumentalist Exhibition", Art Museum, Ternopil, Ukraine

"Autumn   Exhibition",   House  of  Artists,   Kyiv, Ukraine

"Picturesque Ukraine," Sumy, Ukraine 1991         

"Autumn   Exhibition,"  House  of  Artists,   Kyiv, Ukraine

"Cossak Legacy," Krasnodar, Russia

"Picturesque Ukraine," Vinnytsya, Ukraine

Public and Private Collections:

Union of Artists of Ukraine

Ministry of Culture of Ukraine

Cherkassy State Museum, Ukraine

Zhytomyr Regional Ethnography Museum, Ukraine


Карл Маркс та еклектичний декаданс

 «Артанія» Книга 19/число друге/2010

Алла Маричевська: Світлано, розкажіть, як народжу ються Ваші роботи?

Світлана Зелена: По-різному буває. Інколи бачу вже готові роботи, що ніби постають, проростають. От, на приклад, «Жінка, що скубе курку». Під час роботи над полотном був якийсь ступор: я п'ять разів його замальо вувала, бо не знала, що хочу зробити. Зрештою, я взяла зелену фарбу...

A.M.: Улюблену зелену Світлани Зеленої...

С.З.: ...І повністю все замалювала й так полишила. Раптом наступного дня я ясно побачила в уяві цю роботу — вона виринула не знати звідки. І я не могла відійти від полотна, доки не намалювала допра цьовувала, поки образ стояв перед очима.

Тобто це відбувається несвідо мо — якийсь процес горіння. ...А інколи образи постають із самого полотна. Тобто — я так вважаю вони самі себе малюють. Це такі оптимістичні варіанти. Але буває, що за думую щось і над такими ро ботами працюю довше — ця праця іноді стає нецікавою. А взагалі, це процес, я б ска зала, повністю спонтанний. Хіба що тільки знаю від правний момент.

А.М.: Тобто робота для Вас — це передусім стан натхнення?

С.З.: Натхнення - ідеальне відчуття на кшталт любови-кохання. Це було кілька ра зів — не відчуваєш ні часу, ні простору... тут тебе нема... А на щодень працюю за настроєм. Без настрою-налаштування не виходить. Мінімум, зрештою, що має бути — робота думки. Інколи себе змушую — щось вихо дить. Інколи з примусу при ходить натхнення. Я лінива за своєю натурою. Хочу, щоб творилося швидко і гарно. А для цього треба ба гато думати.

A.M.: Як ставитеся до акаде мічного вишколу?

С.З.: Академічний вишкіл -це свобода на майбутнє, сво бода самовираження. Але за роки мого навчання академіз му було аж забагато, і після за кінчення академії я перестала працювати з натурою. Інколи який-не-який краєвид напи шу, переважно море. Я його люблю... Викладацька праця у Львівській академії мистецтв, академічне творче середови ще допомогли навчитися концентруватися на образі, на концепції. Було важко пере ступити академізм... Але зна ти грамоту потрібно. До того ж коли працювала художником-монументалістом, академічна школа прислужилася.

...«Осінь у місті» (1982) — перша робота, яку я намалю вала зовсім випадково, коли в мене відбувався перехід від академізму. Вона стала для мене на кілька років ета лоном — не в сенсі майстерності, а за подачею — й ви промінювала таку енергетику, що мені навіть на відстані ставало від неї тепло.

...До своїх експериментів ставлюся спокійно. Знаю, що можу малювати, грамотно класти фарби. Тому почуваю ся просто вільною.

A.M.: Як Ви охарактеризуєте свій стиль?

С.З.: За роки навчання я передивилась-переїла класики. Викладачі возили нас, де могли: в найвідоміші музеї ко лишнього СРСР, зокрема музеї Москви, Петербурга. Ви писувала журнали. Із часом я це все прибрала з очей, щоб не відволікало. І так водила-водила пензлем, не завдаючи собі клопоту зі стилями. Я побачила, що це добре і — го ловне — швидко. Я малювала по дві картини за години три. Але ж несамовито викладалася! Це була чиста емо ція. Я тішилася тим, що нічим себе не обмежую, ні на кого не орієнтуюся. Хоча коли доходила до глухого кута, розгортала маленький буклет на 30 сторінок німецького художника середини XX ст. Ви здивуєтеся Карла Маркса. А на творчість мене надихає Веласкес, який є моїм ідеалом...

А.М.: Як Ви себе мислите: треба Вам чи не треба бути в контексті сучасного мистецького процесу?

С.З.: Десь у середині 90-х я переймалася тим, що, може, не те малюю — тоді я працювала в трохи іншому стилі. А потім перестала орієнтуватися на якісь течії, аналоги, за позичення, наслідування це не моє, бо воно створює для мене обмеження. Допускаю хіба що запозичення на рівні якоїсь детальки. Зрештою, навіть власну роботу я не можу повторити.

...Ми всі існуємо в одному інтелектуальному просторі, й ідеї витають у повітрі. Я майже всі сучасні тенденції якимось чином відображую, залучаю в роботи, але не наслідую — у цьому мені пощастило. Тому картини ви ходять і сучасні — і мої й нічиї більше. Для себе цей про цес пояснюю так. Те, що хотіли втілити за життя худож ники, але не встигли, — от ця енергія, ці ідеї витають у повітрі. І вони ніби шукають провідника, посередника, аби матеріалізуватися. Я ж намагаюся ставати до роботи з абсолютно чистою головою, щоб там не роїлися й не заважали думки. І от коли ці ідеї знаходять пусту голо ву, та ще й яка вміє малювати (сміється), — тоді вони й матеріалізуються на полотні.

A.M.: Світлано, от зараз мусуються такі терміни, як актуальне мистецтво, контемпорарі арт...

С.З.:. Мистецтво взагалі має бути вільним. Мені чужі ці визначення, та й усі визначення мистецтвознавців — пев ною мірою штучні. Єдина, можливо, конструктивна назва — постмодернізм. Я-от для себе вигадала назву сти лю, в якому працюю, — еклектичний декаданс. Люблю й еклектику, й декаданс. Змішую і стилі, й напрямки, й техніки, малюю всім, чим можна малювати, — еклектика присутня у всій моїй творчості. А щодо декадансу – в моїх роботах трохи світла є, але все-таки більше туску.

A.M.: Можна сказати, що ви людина герметична. І це свідомий вибір — щоб не загубити свого стилю, не роз чинятися, не розпорошуватися.

С.З.: Я не зовсім герметична структура. Я собі нага дую телефончик із антенкою чи коробочку з дірочкою. Сприймаю й випускаю життєву та інтелектуальну пару крізь ту саму дірочку. А в повній ізоляції жити неможли во, навіть якби ти захотів.

...Мене не бентежить, що я не знаю того чи іншого ху дожника. Може, це звучить самовпевнено, але мій улю блений художник після Веласкеса — я сама. Потрібно ж знати міру (сміється). Це допомагає мені вижити в сьогочасній складній життєвій та творчій ситуації, бо я все-таки перебуваю на периферії. Те, що зараз малю ють, аби шокувати, привернути увагу, — цього робити не хочу. Але кожен знаходить свою нішу, яка буде від повідати його інтелектуальним, творчим потребам само вираження. І це можна сприймати чи не сприймати.

A.M.: Мистецтвознавці завжди шукають джерела творчости того чи іншого художника: ікона, народна картинка, фольклор. Що Ви взяли з народної, а що з ака демічної традиції?

С.З.: Мені дуже подобається українська іконописна школа, ікона Середньонаддніпрянської України вона така весела, пишна, як писанка, без якогось трагізму. Це зовсім інший світогляд й інша духовність. І Матері Божі якісь такі лагідні, ласкаві, пухнасті. Вони посміхають ся, до них хочеться пригорнутися. І ті святі — вони теж такі добрі дядьки. В нашій іконі немає таких жорстких канонів, як у російській або візантійській, коли відразу хочеться стати на коліна, каятися й просити прощення. А тут хочеться підійти, доторкнутися й посміхнутися до тієї Матері Божої.

A.M.: І набратися сили...

С.З.: Щось від української ікони є в моїх роботах 90-х, наприклад, у роботі «Вечір» (1993). Може, вони комусь будуть видаватися трохи ляльковими, але в них від ікони світлодайність і безпосередність.

...Початок нового тисячоліття майже повністю змінив мій стиль — змінилося життя, воно стало аж занадто проблемним. Я стояла на руїнах, а робити більше ні чого — треба малювати, бо збожеволію. Коли ж гострий момент трансформації перейшла, спокійніше стала ставитися до того, що змінилася... Лишаюся з Карлом Марксом у своєму еклектичному декадансі.

КАТАЛОГ К ВЫСТАВКЕ

В ЖИТОМИРСКОМ КРАЕВЕДЧЕСКОМ МУЗЕЕ

1997

Персональна виставка живописних творів Світлани Зеленої у виставочному залі Житомирського краєзнавчого музею - результат творчої праці мисткині за останнє десятиліття. Переїхавши до Житомира, після закінчення Харківського художньо-промислового інституту, молода художниця активно включилася у творче життя міста і за короткий час заявила про себе як непересічна творча особистість. Незабаром чотири її роботи поповнили художню збірку музею. У 1985-90 роках Зелена плідно працює в галузі монументального мистецтва (розписи інтер’єру читального залу Політехнічного інституту, актового залу середньої школи № 7, мозаїка фасаду кінотеатру «Жовтень»). На персональній виставці демонструються близько двох десятків полотен. Порівняно невелика кількість виставочних творів компенсується їх широким тематичним діапазоном - від релігійних композицій до полотен, створених за фольклорними мотивами. На початку 90-их років мисткиня неодноразово зверталась до біблійної тематики. На виставці демонструються дві роботи, написані на класичні теми: "Поклоніння волхвів" та "Оплакування" - початок і кінець земного життя Ісуса Христа. В картинах активно "працює" колір, де фарби набувають рівноправного значення з формою: від життєстверджуючого вохристо-золотавого в "Поклонінні волхвів" до сповненого драматизму "Оплакування", вирішеного в темній колірній гамі. Теми, до яких звертається С.Зелена, часто визначені нашими буднями, підмічені на вулиці, недарма, сама художниця називає свою виставку "Вуличний рух" ("Пастораль", "Динеїди", "Сліпий дощик"). В іронічній формі інколи виступає трагічний зміст ("Ранішнє пиво"), сірий колорит, сірий ранок, сіре життя у любителів ранішнього пива. Маленький за форматом маленький, замальовок одного із непривабливих епізодів життя "маленької" людини. Мисткиня вважає, що в житті інколи потрібні ілюзії, і в картині "Свято рожевого слона" автор дає радість глядачеві вийти із повсякденного. З легким українським гумором виконано твори "Полювання на свиню", "Наречена", "Нові ворота". По-своєму цікавий автопортрет "Я не граю на саксофоні". Для більшості робіт художниці характерна яскрава колірна гама зі вмілою гармонізацією барв і відтінків. С.Зелена перебуває в активному творчому пошуку, освоюючи нову для себе галузь -графіку. Виставка дає надію, що "соло на саксофоні" Світлани Зеленої буде довго звучати в повну творчу силу для багатьох шанувальників її таланту.

Олександр Марищенко , мистецтвознавець

Світлана Зелена: спроба професійного освідчення в коханні до художниці.


Примхлива доля закинула Світлану Зелену до нас у Житомир в середині 1980-х. Такі явища зрідка відбуваються в нашому, все-таки провінційному місті, коли йдеться про творче життя і художню атмосферу. Проходять вони зазвичай за одним сценарієм, який я сам відбув, коли повернувся до рідної оселі, гордо несучи на грудях диплом випускника Київського державного художнього інституту, років за десять раніше ніж Світлана. Перша хвиля, яку я збурив своєю появою в мистецькому середовищі, виявилася зовсім не такою великою, як я очікував, а друга - просто не відбулася.

Проте зі Світланою цей сценарій не спрацював. Вона не дуже прагнула спілкування з колегами, а надто під чарку. Зате могла тижнями не виходити з майстерні, не відриваючись від своїх полотен. Мене вразив її заглиблений у себе погляд інопланетянки, яка настільки сумує за своєю рідною Планетою, що їй просто несила споглядати безглузду суєту планети нашої. З роками її вираз обличчя майже не змінився, тільки став нагадувати мені ошелешеного їжачка в тумані з відомого мультфільму. Моє враження тільки посилилось, коли побачив Світланчину картину "Вечір", коняка на ній дуже нагадує персонаж з того ж мультика. Світлані не просто нудно, а ще й відверто сумно з нами спілкуватись. Потрібне надмірне терпіння, щоб вивести Світлану із стану щемливих спогадів про її рідну Планету. Зате результат - неперебачуваний! В кількох інтерв'ю з докучливими журналістами вона була такою феєричною, такою тонко і вразливо дотепною, що ті журналісти, записуючи її слова, навіть не зрозуміли: Світлана просто знущається над ними.

Прийнято вважати, що в Україні існує чотири найавторитетніші художні школи: київська, львівська, харківська й одеська. Харківська академічна виучка дещо слабша, проте стимулює випускників довершувати свою майстерність самотужки, вже після закінчення інституту.

Світлана - яскрава представниця харківської художньої школи. Про викладача композиції Б.Косарєва Світлана ладна мало не співати. Курс, на якому навчалася Світлана, був його останнім випуском. Мені пощастило чути чимало захоплених спогадів про Косарєва та про його викладання від художників різних поколінь, але враження Світлани виявилися найяскравішими. За словами художниці, Борис Васильович не тільки давав творчі завдання, але й дуже багато розповідав і про композицію, і про засоби зовнішньої демонстрації внутрішнього стану персонажів композиції, і про змістовну роль кольору в композиції, і про власні враження від споглядання шедеврів світового мистецтва. Від Косарєва у Світлани таке відповідальне ставлення до задуму, розгортання сюжету, побудови композиції, пошуків колориту. Вона від початку до кінця складає полотно в своїй уяві, і тільки коли воно цілком визріє, бере до рук пензель і працює над ним по можливості швидко і до повного виснаження.

Багато дав Світлані Львів, його висока естетична насиченість так не схожа на Луганськ чи Харків. Художниця згадує цей період як віднайдення духовної гармонії та свободи. А ще перед цим був концептуальний епізод під час навчальної практики в Одесі, коли Світлана натрапила на невеличкий альбом німецького художника з одіозним, як на сьогодні, іменем - Карл Маркс. Він привабив тієї ж самою свободою творчого висловлення, до якого художниця прагнула сама.
От такий вибуховий коктейль потрапив до нашого тихого мирного житомирського середовища. Найперше Світлана здивувала нас тим, що вона абсолютно щиро не писала ні пейзажі, ні портрети, ані натюрморти. Її цікавили виключно сюжетні багатофігурні композиції, та ще й які: "Поклоніння волхвів", "Оплакування" і поряд з ними майже побутові "Пастораль", "Динеіди", "Сліпий дощик", і навіть обурливе, проте таке близьке багатьом "Ранішнє пиво"! Мало того, Світлана не працювала з натурою, не робила етюдів, ескізів до своїх станкових творів, що протирічило не те що засадам, - підвалинам живописної традиції! Хоча живописні технології і техніки вона знає досконало і широко використовує в своїх творах.

Неможливо відмовити художниці, яка, чи не єдина на Житомирщині пропонує на виставки сюжетно-тематичні твори серед пейзажно-натюрмортного розмаю! Далі - більше: два твори художниці закуповує Міністерство культури, вона посідає четверте місце на виставці "Видатні українські мисткині '97". Причому вже за роботу іншого плану - "Амазонку". Від побутових сюжетів Світлана перейшла до міфо-епічних, а згодом пішла далі. На її персональних виставках з'явились "Спогади фараона", "Червоний лабіринт", "Король, який не шукає скарбів", "Країна чупачупсів", "Божевільний перукар", "Дама треф", "Свято рожевого слона", і, нарешті, "Пісня ні про що". Зізнаюся відверто, я не зміг би придумати й половини самих назв, не кажучи вже про візуальне втілення їх сюжетів.
Останнім часом настав новий період в творчості Світлани - вона захопилася абстракціями. Як на мене - це дуже обнадійливий і серйозний симптом, ознака того, що навіть такий химерний фігуративний живопис вичерпався перед талантом художниці. Згадайте як приклад знамениту тріаду К.Малевича: "Червоний квадрат", "Чорний квадрат", "Біле по білому".

Найважливіше у Світлани ще попереду. Я певен що за рік-два вона шокує нас усіх!
В одному з інтерв'ю Світлана зауважила: "В мистецтві абсолютно необхідна щирість. Якщо робота нещира - вона не має цінності. Але щирість - це палиця з двома кінцями. Навіть те, що хочеш приховати, завжди видно в роботах".

Саме так - щиро, я ставлюся до творів Світлани Зеленої. Споглядаючи їх, я почуваюся оголеним в сніговому наметі. Я усвідомлюю, наскільки вона мудріша, талановитіша за мене. Вона бачить мене наскрізь через мої твори. І я почуваюся дуже щасливим, щ